Молотичі — войовничі клани гір і високих нетрів Поверхні.
Швидкість 75% · Здоров'я 150%
Зеленошкірі велетні з синьою кров’ю, важкими надбрів’ями, бурштиновими очима й здебільшого лисі, Молотичі — тілесно найгрізніший народ світу. Вони майже нічого не носять і відкидають усякий обладунок, і єдина їхня зброя — велика дерев’яна дворучна дубина (якою вони махають однією рукою). Їхні тіла вкриті блідими шрамами й наколами, що записують їхні діяння, — усе життя Молотичі можна прочитати з його шкіри. Вони безмірно сильні: удар дубини трощить щити й кістки, рани ледь їх сповільнюють, вони можуть бігти й битися весь день і розкошують у холоді й на висотах, що валять усякого іншого. Вони до того ж гучні — барабани, бойові кличі й спів передують їм — і ніколи не скрадаються.
Відстань, спека, рівна відкрита місцевість і прудкі ноги — ось відповідь проти них: Молотичі здалеку куди менш небезпечний, ніж той, що в досягу дубини, а від його натиску прудкий боєць може ухилитися. Їх легко роздратувати, і вони приймуть чи не всякий навмисний виклик на поєдинок. Здолай одного з честю — і заслужиш повагу, що може стати дружбою; здолай його підступом — і успадкуєш ворожнечу, що тебе переживе. І ніколи не клич їх тролями — слово це смертельна образа, на яку відповідають насильством.
Клани оповідають про прадавню пору, коли світ було вражено великим молотом, і про предків, що потому вийшли пішки з гір. Вони живуть кочовими кланами в станах шкіряних наметів, званих Drum-Camps, сходяться тисячами на літніх Moots і нестрого ведені своїми вождями та Drum-Mothers, найстарішими шаманками, чиє слово одне перетинає кланові рубежі.
Одні кажуть, що Молотичі вважають Vox Maxa за звук — справжній, ударний, тілесний звук. Для них бути гучним — значить бути почутим; бути тихим — значить бути забутим; а бути забутим гірше за смерть. Тиглі, прадавні арени, де звук гримить найдужче, — найсвященніша земля, що існує, поділювана, неохоче, з Селезнями, — і вірять, що воїн, який поліг в одному з них, навіки сполучається з великим звуком.